Взаємозв’язок темпераменту та характеру у процесі
формування особистості
Характер – це властивості особистості, які набувають у процесі
розвитку, тобто риси особистості, що формуються в період її
розвитку та пов’язані зі прийняттям себе (власних цілей і цінностей).
У подальшій моделі особистості характер розглядають як
самокерування, здатність до співпраці та автотрансцендентність,
самоперевершення, тобто здатність людини стримати власне «Я» і
визнати «Я» сторонньої людини як невід’ємну частину
навколишнього світу.
Концептуальна модель самоменеджменту
Підґрунтям концептуальної моделі самоменеджменту є принципи
та закони самоменеджменту, які простежуються у діяльності
менеджерів, не залежать від їхньої свідомості, волі, бажань.
Ефективність самоменеджменту пов’язана з тим, наскільки менеджер
враховує в своїй діяльності закони самоменеджменту, які визначають
його дії, становлення, розвиток. Знання законів самоменеджменту,
механізму їхньої дії, форми виявлення та використання в процесі
життєдіяльності в конкретних умовах сприяють ефективному
управлінню менеджером собою та підлеглими.
Концептуальну модель самоменеджменту можна зобразити у
вигляді схеми (див. рис. 1.5).
Принципи самоменеджменту – це головні положення, правила,
порядок становлення та розвитку менеджера. Підґрунтям системи
принципів самоменеджменту є закони самоменеджменту.
До головних принципів само менеджменту належать:
1. Використання передових досягнень науки самоменеджменту
(наявність фундаментальних знань та обізнаність з
концептуальними основами самоменеджменту).
2. Використання мистецтва самоменеджменту, тобто вміння
обмірковувати, передбачати, організовувати й оцінювати
результати діяльності, які виявляються у належному соціальнопсихологічному кліматі організації чи підрозділі, ефективному
лідерстві тощо.
3. Використання культури самоменеджменту, який виявляється у
ставленні до природи та суспільства. Завдяки самоменеджменту
менеджер має змогу визначати засоби організування діяльності
(життя) й власного розвитку. Самоменеджмент ґрунтується на
системі норм і духовних цінностей.
4. Використання нагромадженого досвіду самоменеджменту, що
становить сукупність знань та умінь менеджера, отриманих і
набутих на практиці.
5. Використання єдності фізичного та духовного розвитку, яка є
сутністю менеджера.
6. Персональної відповідальності менеджера за результати
діяльності.
7. Поєднання особистих інтересів менеджера та зобов’язань,
відповідальність перед організацією (індивідуальних і
колективних, особистих і суспільних інтересів).
8. Принцип цілепокладання, формування особистих цілей, цілей
розвитку команди працівників.
9. Формування стратегії самоменеджменту, тобто загального плану
дій менеджера на майбутнє.
10.Принцип самоорганізації в самоменеджменті.
11.Визначення поведінки у різних ситуаціях відповідно до
визначених правил.
12.Принцип ефективності стверджує, що варто проводити дії, які
будуть приводити до результатів із найбільшим ефектом.
Стратегічне ставлення до діяльності, способу життя менеджера
визначає самоменеджмент.
Під час розгляду місії менеджера варто мати на увазі «базові
ідеї», які призначені для його самоорганізації. Місію розглядають як
апріорний зміст, що заздалегідь визначає ставлення менеджера до
діяльності в організації. Менеджер, керуючись місією, формує цілі і
таким чином творить самокеровану діяльність. Стратегічні цілі опосередковані місією, а також цінностями, концепціями, ідеалами.
Досягнення цілей менеджером залежить від організування усього
процесу, ефективності використовуваних методів і засобів.
Дослідження менеджера згідно з головними вимогами передбачає
визначення та перевірку відповідності менеджера головним якостям,
які ставить до нього організація, дослідження рівня знань та умінь
менеджера, отриманих впродовж своєї діяльності, сформованих
компетенцій і здібностей менеджера.
Аналіз середовища діяльності менеджера передбачає вивчення
сформованого в організації корпоративного клімату, культури,
налаштованого стилю роботи. На підставі проведеного аналізу
менеджер формує стратегію.
Під стратегією розуміють дії, правила ухвалення рішень і
установок, які спрямовують процес розвитку менеджера в організації,
засіб досягнення цілей. Стратегія – це загальний план дій, напрям
діяльності та розвитку менеджера.
Результатом стратегічного самоменеджменту вважають появу
нової якості та збільшення системного потенціалу для досягнення
цілей у майбутньому з урахуванням адаптивності до перспективних
змін середовища. Стратегії додають організуванню діяльності
менеджера загальну спрямованість та індивідуальність, а також чіткі
орієнтири.
Завдяки стратегії відбувається послідовне формування дій для
досягнення цілей з використанням існуючих переваг менеджера,
створення нових в умовах кооперативності, командного духу,
сприятливого клімату, ефективного стимулювання подальшого
розвитку.
Сформований стратегічний план дій менеджера виявляється у
процесі організування діяльності менеджера і передбачає ефективне
управління власним часом, планування особистої роботи менеджера з
врахуванням усіх перешкод.
Дослідження та вимірювання результатів діяльності менеджера
потребує проведення оцінювання управлінської діяльності менеджера
згідно з встановленими методами, моделями, технологіями. Опанувавши
повсякденний само менеджмент, можна усвідомлено
використовувати технології, методи, прийоми, активну самостійну
роботу менеджера.
Методи самоменеджменту – це способи, прийоми та шляхи
впливу на пізнання явищ, процесів, речей і предметів. Головні методи
такі:
- організаційні (ґрунтуються на організаційних відносинах,
самостійній організації власної роботи, поведінки);
- розпорядчі (володіння своєю волею, діями на власний розсуд,
вчинки відповідно до своїх бажань);
- соціологічні (представлені методами опитування для вивчення
громадської думки щодо самоменеджменту);
- наукові (способи пізнання явищ і процесів, які відбуваються в
організації, суспільстві, житті менеджера);
- аналітичні (опираються на аналіз, розділення явищ і процесів на
складові частини, їхні дослідження, обґрунтування результатів
досліджень).
Технологія – сукупність знань про прийоми, способи, методи
самоуправління, самоорганізації, саморегулювання, самовиховання.
Для досягнення майстерного володіння технологіями треба у процесі
навчання засвоїти предметну інформацію, застосовуючи навички та
технологічні схеми; навчання діяльності (несвідоме вивчення
технологій, формування системи навичок); грі; тренінгам.
Форми організації самоменеджменту.
1. Індивідуальні – самостійне засвоєння знань, формування умінь і
навиків, розвиток самооцінки, самостійність і ефективний
самоконтроль.
2. Бінарні – взаємодопомога, розподіл обов’язків, розвиток відчуття
відповідальності за результат спільної діяльності, стимул
творчого змагання.
3. Групові – спільна організація дій, взаємна оцінка вчинків один
одного. Така форма ефективна на нетривалий час, підвищується
якість виконаної роботи.
4. Фронтальні – кожна особа поперемінно є виконавцем чи
керівником, наставником, який підвищує відповідальність за свої
знання перед колективом, активізує пізнавальну діяльність,
розвиває ініціативність, комунікабельність, працьовитість.
Як видно з рис. 1.6,складовими елементами самоменеджменту як
системи є цілі, суб’єкти, методи, об’єкти, управлінські рішення,
інформація та комунікації.
Головна ціль само менеджменту – ефективне та результативне
виконання завдань у визначені терміни, які простежуються через розвиток особистості, формування свідомості успішного
самокерування, безупинне навчання та вдосконалення, розкриття
внутрішніх можливостей, максимальне використання.
Основним рушієм реалізації цілей є суб’єкт самоменеджменту, в
ролі якого розглядають особистість, менеджера, який управляє
власною діяльністю, роботою підрозділу й організації загалом.
Рис.1.6.Система самоменеджменту у статиці
Раціональність рішень, які ухвалюють у системі само
менеджменту, залежить від менеджера як особистості.
Рішення в системі самоменеджменту ухвалюють, коли потрібно
вирішити конкретні проблеми або реалізувати заходи, спрямовані на
удосконалення суб’єкта самоменеджменту. Управлінські рішення
ухвалюють опрацювавши інформацію із зовнішнього середовища, в
якому працює менеджер і його внутрішніх можливостей, досвіду,
знань, компетенції, якостей. Ця інформація дає змогу отримати нову
інформацію про потенціал керівника, сучасні передові технології,
методи самоменеджменту, закони та принципи.
Якщо керівники підприємств активізовують заходи, спрямовані
на використання самоменеджменту, то часто супроводжується
конкретизацією або узагальненням певних об’єктів управління. Як
об’єкти самоменеджменту варто розглядати: саморозвиток,
самопізнання, самосвідомість, самодетермінацію, самовиховання,
самоакцептацію, самовизначення, самоактуалізацію, самодисципліну,
самотворення, самооздоровлення тощо.
Окремим елементом системи самоменеджменту є інформація та
комунікації. Інформація в системі самоменеджменту – це дані про
процеси і явища, методи і засоби, які характеризуються певними
Складові елементи
самоменеджменту
Цілі
самоменеджменту
Суб’єкти
самоменеджменту
Методи
самоменеджменту
Об’єкти
самоменеджменту
Ухвалені
рішення
Інформація
Рис. 1.6. Система самоменеджменту у статиці
2 сутнісними ознаками і дають змогу ідентифікувати ці об’єкти,
визначати їхні кількісні та якісні характеристики і дає змогу
менеджерові здійснити ефективне управління самим собою та
іншими. Визначення цілей у системі самоменеджменту і вибір
способів їхнього досягнення є результатом перманентного
акумулювання й обробки інформації, що отримує менеджер. Від її
повноти, достовірності і своєчасності отримання залежить
раціональність рішень, які ухвалює менеджер для досягнення власних
цілей.
Закони самоменеджменту
Усі закони самоменеджменту можна виокремити у такі види.
1. Загальні закони, які відображають найсуттєвіші зв’язки, відносини
між діяльністю людини та різними явищами природного і
громадського життя.
2. Специфічні закони відображають зв’язки між самоуправлінням
особи та елементами зовнішнього середовища.
До головних загальних законів самоменеджменту належать:
1. Закон цілепокладання. Кожна людина має ціль (навіть якщо її
не усвідомлює), зумовлену (запрограмовану організмом)
об’єктивними законами навколишнього середовища і специфічними
законами функціонування певної людини або організації. Це
потребує від людини, яка визначає ціль у житті, знати закони
існування того середовища, де вона живе, і закони, які нею керують
як біосоціальною і духовною системами, а також розкрити, вивчити і
врахувати зовнішні і внутрішні чинники, які несуть вимоги цих
30
законів.
Важливість знання цілі зумовлена тим, що особистість є основою
механізму самокерування і для неї формується відповідна система
управління. Закон визначає, що вибір цілі управління менеджера
повинен відбуватись на підставі об’єктивних законів його життя і
специфічних законів функціонування. Враховуючи закон
цілепокладання, можна говорити про пріоритетність цілей над
засобами їхнього досягнення. Цілі управління, а відповідно і засоби
їхнього досягнення, є духовними та моральними.
2. Закон необхідної різноманітності. Цей закон визначає: чим
складнішою і різноманітнішою є особа, тим складнішими і
різноманітнішими повинні бути механізми та система управління
нею. Менеджер, який має глибокі знання і досвід, може ефективніше
управляти собою у конкретних ситуаціях. Тому суть закону полягає в
тому, що керуюча підсистема повинна мати достатню розмаїтість
керуючих впливів і пропускну здатність для перероблення
інформації, ухвалення управлінських рішень, щоб успішно впоратись
з розмаїтістю системи, а також забезпечити її функціонування і
розвиток відповідно до заданої програми. Це означає, що інформація
повинна містити максимум даних, які дають змогу забезпечити
формування керуючих впливів відповідно до розмаїтості об’єкта
управління.
Закон стверджує, що керуючий орган повинен бути готовий до
змін керованого об’єкта. Порушення цього закону виявляється у
випадку, коли менеджер виправдовується: «Цього я не знав, не
очікував, все це випадковість». Закон визначає, що існує деякий
мінімум інформації, потрібний органові керування (мозкові людини)
для прийняття рішення та створення відповідної різноманітності
керуючих впливів (команд). Чим складнішою є людина як об’єкт
управління, тим складнішим, розвиненішим повинен бути орган
керування і більшою самостійністю, свободою він повинен
відрізнятись.
3. Закон відповідності – основний закон життя. Закон стверджує,
що живий організм є складовою відособленою системою, внутрішні
сили якої врівноважуються з зовнішніми силами навколишнього
середовища протягом усього життя. Враховуючи цей закон, людина у
своїй життєдіяльності виявляє лише ті якості, реалізує можливості,
розвиває здібності, яких вимагає від неї навколишнє середовище.
Ступінь виявлення якостей, здібностей і потенційних можливостей значно вищий від вимогливого середовища існування. Людина, на
думку В. Франкла, – це тілесно-душевно-духовне ціле, споконвічно
вільне стосовно зовнішніх і внутрішніх, психічних, соціальних і
біологічних обставин та обмежень.
4. Закон традиції. Традиція є механізмом функціонування
культури, системою зв’язків сьогодення з минулим. Із використанням
цього зв’язку відбувається вибір, стереотипізація досвіду та
передавання стереотипів, які потім знову відтворюються. Динаміка
культурної традиції – це постійний процес подолання одних видів
соціально організованих стереотипів і утворення нових. Традиція є
стрижнем соціальної самоорганізації та самоорганізації людського
розвитку. Формування традиції передує формуванню у свідомості
людини нової моделі світобудови, уявлення про світ загалом, і про
його соціокультурний устрій особливо.
Закон виявляється у збереженні впливу традицій і звичаїв на
людину за різних перебудов, змін системи управління.
5. Закон руху (зміни). Цей закон потребує врахування у процесі
діяльності руху до цілей у зовнішньому середовищі та цілей, які
поставив менеджер. Відповідно до змін внутрішнього (освіта,
здоров’я) і зовнішнього середовища необхідно періодично
перебудовувати, підлаштовувати механізм управління собою
(адаптуватися). Людина – відкрита система самокерування.
Невиконання рекомендацій цього закону призводить до кризи,
сходження з наміченої життєвої траєкторії до стратегічних особистих
цілей.
6. Закон зворотного зв’язку. Виконання цього закону досягається
завдяки порівнянню досягнутого результату з плановим, а також
втілення тактичних цілей із врахуванням стратегічних цілей. Вимоги
цього закону реалізуються через функцію контроль. Це дає змогу
вчасно координувати свої зусилля зміною регулювальних впливів
відповідно до інформації про результати.
7. Закон резонансного порушення системи. Людина як нелінійна
система має низку керуючих параметрів, діючи на які можна
виконати вирішальний вплив на її функціонування і розвиток,
положення на життєвій траєкторії руху. У людини в процесі
життєдіяльності сформовано підпрограми реакції на життєві ситуації.
8. Закон ентропії (перетворення) – кількісна міра невизначеності
ситуації. Досягнення успіху людиною потребує великих потоків
енергії. Чим більше ентропії виробляє біосоціальна система (людина), тим життєздатнішою вона є. Зростання ентропії залежить від
можливості самоорганізації, збільшення кількості елементів, які
становлять систему. Людині потрібні активна життєва позиція та
свобода вибору. Життєва стійкість особи може бути статичною і
динамічною. Людина, яка самоорганізовується, повинна мати
динамічну стійкість, тому що тільки за суттєвої зміни зовнішніх умов
вона збереже свої позиції.
9. Закон збереження енергії. Система (людина) може витрачати
вільної енергії не більше тієї кількості, яка міститься в системі або
залучається до неї з зовнішнього середовища. Основні напрями
витрачання системою (людиною) вільної енергії: виконання роботи з
підтримки основних функцій системи (дихання, їжа тощо),
розсіювання (дисипація) енергії в зовнішнє середовище (спілкування,
виконання завдань тощо); зміна внутрішнього запасу енергії (емоції,
хвороба тощо).
Цей закон свідчить про те, що людина для підтримки свої
життєдіяльності постійно витрачає енергію. З віком енергетичний
запас особистості поступово зменшується. Потрібно розумно
витрачати власний енергетичний потенціал, спрямовувати енергію на
виконання невеликої кількості цілей, не розпорошувати її дарма.
Якщо за певний період витрати енергії системою відповідає
надходженню вільної енергії ззовні, то спостерігається режим
стійкого функціонування системи. Для підтримки належного рівня
працездатності, виконавши певну роботу та завдання, людина
повинна дати можливість організму відновити енергетичний
потенціал, рівноцінно тому, скільки було затрачено. Якщо ж за
певний період витрачання системою вільної енергії перевищує її
надходження ззовні, то у системі починають зменшуватися запаси
вільної енергії, створюються передумови регресивного розвитку
(деградації) системи. Наприклад, надмірна трудова діяльність
(трудоголізм) може призвести до виснаження організму людини,
хвороб.
10. Закон балансу притоку-відтоку енергії (ентропії). Система
прямує до балансу і впорядкування. Наслідки закону.
- Чим менше притоку енергії в системі, тим менше потрібно
забезпечувати її відтік для впорядкування системи. Тобто,
людина постійно повинна пам’ятати, що ліпше не давати
організмові надлишкових фізичних навантажень, не
перенасичувати зайвою інтелектуальною працею, ніж рівноцінно відновлятись після цього. Оскільки «не смітити легше, ніж
прибирати», або «чисто не там, де прибирають, а там, де не
смітять». Отож, варто постійно підтримувати баланс
функціонування людини.
- Невеликий впливаючий імпульс, який діє тривалий час, може
принести більше вигоди або завдати більшого збитку (залежно
від напряму дії), ніж більша за величиною дія короткострокового
характеру. Іншими словами, «вода камінь точить», «терпіння і
праця усе перетруть». Тобто, людина повинна постійно
розвиватись (тренування, навчання) для досягнення поставлених
життєвих цілей.
11. Закон адекватності реакцій системи на виклики зовнішнього
середовища. Існує певний гіпотетичний оптимум адекватності
реакцій системи на зміни зовнішнього середовища за якістю
(правильністю) і своєчасністю (швидкістю); відхилення від цього
оптимуму призводять до збільшення виробництва системою ентропії
(зниженню її відтоку в зовнішнє середовище).
Наприклад, на діяльність людини впливає багато змін
зовнішнього середовища. Такими змінами, зокрема, можуть бути:
зміна кліматичних умов, середовища проживання, місця праці тощо.
Ці зміни в зовнішньому середовищі є сигналами (викликами) для
перебудови роботи людини. Вона вимушена ухвалювати рішення зі
зміни режимів своєї діяльності. Наскільки правильно людина
реагуватиме на сигнали зовнішнього середовища, настільки
успішними будуть результати її роботи.
12. Закон інтеграції управління. Цей закон потребує
самокерування різних спеціалізованих дій на різних ієрархічних
рівнях і напрямах управління в єдиний управлінський процес у межах
єдиної біосоціальної та духовної системи (організму) людини. Як
інтегрувальні чинники виступають цілі, завдання й інтереси людини,
суспільства, громади, природи, які потребують підтримання
нормальної життєдіяльності та діяльності системи відповідно до змін
середовища.
Специфічні закони само менеджменту.
1. Закон соціального спадкування. Людина у своєму житті
виконує вимоги біологічних і соціальних законів. Ці вимоги
реалізуються такими програмами:
- генетична, яка випливає з інстинктів, сприяє адаптації людини в
суспільстві на генетичному рівні. Вона визначає натуру людини, тип її інтелекту. Домінуючі інстинкти постійно вимагатимуть від
підсвідомості певної спрямованості в житті, професійної
спеціалізації;
- друга програма містить виховання, умови життя в процесі
соціального нагадування. Це також неусвідомлювана програма
людини;
- третя програма ґрунтується на усвідомленні системи цінностей,
принципів, змісту життя.
2. Закон єдності свідомого та несвідомого. Дії, вчинки людини
визначаються не тільки її мисленням, філософією, а й роботою
несвідомого. Всі внутрішні фізіологічні процеси в організмі
керуються підсвідомою діяльністю. Академік А. Ухтомський
визначив «..., що із складних глибин підсвідомого людина
визначається у своїх вчинках, переживаннях і сприйняттях. Якщо в
неї є бажання опанувати свою поведінку, то вона повинна опанувати
глибини підсвідомого, тобто перебіг фізіологічних подій у собі, щоб
через них опанувати і визначити потім свою поведінку, сприйняття,
зміст життя в середовищі». Знання цього закону, механізми його дії
дуже важливі в самокеруванні, тому що удача і невдача, надія і
розчарування, здоров’я і хвороба, мудрість і дурість, щастя і нещастя
– усе формується і керується підсвідомістю. На механізмі цього
закону ґрунтуються техніки і технології самокерування,
саморегулювання і самовиховання. Розвиток вищої нервової
діяльності зумовлюється свідомістю, підсвідомістю та надсвідомістю:
- свідомість розвивається навчанням, освітою і мисленням;
- підсвідомість – наслідуванням, практичним досвідом;
- надсвідомість – грою.
Свідомість – функція мозку (одна з гіпотез), змістом якої є
цілеспрямоване регулювання людини, її відносин з навколишнім
світом. Робота свідомості – знання людини, мислення,
самовизначенні, обрана ціль, система цінностей та інтересів. Вона
забезпечується відчуттями, сприйняттям, увагою, мисленням, волею і
почуттями.
Підсвідомість – підґрунтя життя, сукупність досвіду людства.
Робота підсвідомості заснована на життєвих програмах людини,
установках. Вона має величезний творчий потенціал. Підсвідомість
зазвичай керує життєдіяльністю організму і поведінкою; допомагає
свідомості в критичних ситуаціях.
3. Людський мозок, почавши працювати в якомусь напрямі,
набуває схильності працювати в тому ж напрямі й за інших
зовнішніх подразників. Механізм дії цього закону пояснює багато
звичок: поганих і добрих. Добрі звички – коли не замислюючись за
інерцією особа прокидається, робить фізичні вправи, йде на роботу
тощо. Погані, коли за інерцією не бачить і не чує, не відчуває, який
прекрасний світ, зупиняє свій розвиток.
4. Закон установки. Життєдіяльність і діяльність людини, її
вчинки, способи досягнення цілей здебільшого визначаються
установками (спрямованістю діяльності). На підставі систематично
повторюваних впливів у головному мозку формуються системи
рефлексів, які перетворюються на підпрограми поведінки.
Особливістю є неусвідомленість створення цих установок.
Впливаючи цілеспрямовано, змінюємо свої бажання.
5. Закон домінанти. Дія цього закону виявляється, коли під
впливом сприйняття осередку підвищеної збудженості відбувається
домінування реакцій, спрямованості діяльності, способів мислення,
дій у корі головного мозку. Домінанти виникають із слідів минулого,
залишених у головному мозку, зовнішнього і внутрішнього впливів.
Вони виявляються у посиленні сприйняття світу: дають змогу
«відкрити очі та вуха» у спонуканнях до творчості, до формування
інтересів; зробити власне рішення домінуючим у прямуванні до цілі.
6. Закон рефлекторного характеру діяльності. Основою всіх
діяльнісних актів людини є рефлекси: безумовні (вроджені) та умовні
(набуті) – закономірні реакції організму на дію зовнішнього та
внутрішнього середовища. У системи рефлексів людини особливе
місце займає рефлекс цілі – прагнення володіти предметом
подразнення. Цей рефлекс є основою спонукання до діяльності,
вироблення життєвої енергії кожної людини.
7. Закон випереджального відображення дійсності. Мозок
приймає рішення з певним просторово-часовим випередженням
стосовно майбутніх подій.
8. Закон впливу емоцій. Дія людини залежить від емоцій і
почуттів. Прагнення досягнути цілі пов’язане зі зростанням енергії,
тонізацією (підвищення тонусу) діяльності всіх систем організму та
посиленням його функціонування.
9. Закон вольової детермінації. Полягає у здатності людини
свідомо регулювати свої вчинки та дії, долати перешкоди.
Розглянуті закони дають змогу вибирати ціль життя, формувати плани дій планувати досягнення цілей з оптимальною втратою
життєвих сил.
