ПРИТЧА
Жив один будівельник. Все життя він будував будинки, але зістарившись вирішив піти на пенсію.
– Я звільняюся, – сказав він роботодавцю. – Іду на пенсію. Буду зі старенькою онуків няньчити.
Хазяїну було шкода розлучатися з цією людиною , хорошим майстром і він попросив його:
- Слухай, а давай так - побудуй останній будинок і проводимо тебе на пенсію. З гарною премією!
Будівельник погодився. Згідно з новим проектом йому треба було збудувати будинок для маленької сім'ї, і почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки.
Майстер поспішав, бо вже бачив себе на пенсії. Чогось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, тому що їх можна було швидше доставити. Він відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар'єри. Після завершення будівництва він викликав господаря.
Той оглянув дім і сказав:
- Знаєш, а це ж твій будинок! Ось візьми ключі та вселяйся. Усі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від компанії за багаторічну роботу.
Що переживав чоловік, було відомо тільки йому одному!
Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він червоніє від сором'язливості, а він червонів від сорому за власну недбалість. Він усвідомлював, що всі помилки і недоліки стали тепер його проблемами, а всі довкола думали, що він збентежений дорогим подарунком. І тепер він повинен був жити в тому будинку, який збудував погано.
Ми всі будівельники. Ми будуємо наші життя так само, як майстер перед виходом на пенсію. Ми не докладаємо особливих зусиль, вважаючи, що результати цієї конкретної забудови не такі вже й важливі. Навіщо зайві зусилля?
Але потім ми усвідомлюємо, що живемо у будинку, який самі збудували. Адже все, що ми робимо сьогодні, має значення в житті вічному.
